Історія справи

Постанова ВССУ від 16.02.2026 року у справі №715/1958/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 715/1958/24

провадження № 61-14546 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»), товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок» (далі - ТОВ «Нерухомість - Закон та Порядок»), в якій просив суд: 1) витребувати у ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 7321080500:01:002:0615, яка розташована за адресою: с. Валя Кузьмина, Глибоцького району, Чернівецької області, загальна площа якої становить 0,325 га; 2) витребувати у ОСОБА_3 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер 7321080500:01:002:0615, яка розташована за адресою: с. Валя Кузьмина, Глибоцького району, Чернівецької області, загальна площа якої становить 0,325 га, 3) стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада

2024 року, залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду

від 06 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року відмовлено (малозначна справа, провадження № 61-3300ск25).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року відмовлено (повторно подана, провадження № 61-4971ск25).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 серпня 2025 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року. Встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року закрито.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_4 . Унаслідок ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 не було наділено новими правами чи покладено на нього нові обов`язки або змінено наявні права та/або обов`язки.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі спір не стосувався стягнення боргу зі ОСОБА_4 . Зважаючи на сутність вимог за віндикаційним позовом, яка полягає у поверненні майна законному власнику та належний склад сторін у відповідному спорі, у суду першої інстанції не було підстав для залучення ОСОБА_4 у якості учасника справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з прохальної частини апеляційної скарги ОСОБА_4 вбачається, що останній просить рішення суду першої інстанції про відмову у позові ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Тобто у такий спосіб ОСОБА_4 намагається домогтися результату, якого не вдалося досягти ОСОБА_1 за його позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду ізкасаційною скаргою на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати,справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2025 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу

№ 715/1958/24 із Глибоцького районного суду Чернівецької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду

Зазначає, що рішенням районного суду вирішено питання про його права, обов`язки та інтереси, оскільки висновки суду першої інстанції впливають на його обсяг і характер боргових обов`язків як співборжника. Суд зробив судження щодо його правового статусу у зобов`язальних правовідносинах, учасником яких він є

(як поручитель і сторона мирової угоди). Вказує, що це створює для нього реальні юридичні наслідки: визначено нового кредитора (на користь якого він потенційно відповідає), підтверджено чинність зобов`язань, які він вважав зміненими мировою угодою, та фактично покладено на нього подвійне боргове навантаження

(за рішенням суду 2010 року і за мировою угодою 2013 року).

Вказує, що апеляційний суд не дослідив зміст мотивувальної частини рішення районного суду від 15 листопада 2024 року щодо його правового статусу як боржника, не надав оцінки висновкам суду першої інстанції про чинність мирової угоди, одночасну дію декількох зобов`язань та правонаступництво нового кредитора. Фактично питання наявності/відсутності вирішення його прав апеляційний суд звів лише до речового аспекту (права власності на землю), проігнорувавши, що спір також стосується боргового зобов`язання, забезпеченого іпотекою, та прав боржника у цьому зобов`язанні.

Суди не врахували: особливого статусу мирової угоди як договору, що врегульовує спір і замінює первісні умови виконання зобов`язання; факту трансформації боргу за кредитним договором у нове зобов`язання за мировою угодою; необхідність з`ясувати, які саме права були відступлені новим кредиторам і чи включали вони права за мировою угодою.

Таке ігнорування призвело до неправильного розуміння обсягу прав нового кредитора та статусу заявника, як боржника. Суди фактично припустили, що новий кредитор (ТОВ «Преміум Лігал Колекшн») набув право вимоги за кредитним договором і цього достатньо, щоб вимагати борг, незважаючи на мирову угоду. Однак, як зазначалося, права за мировою угодою йому ніхто не уступав, а саме ця угода встановлює умови та межі відповідальності боржників.

Наведені питання мають принципове значення не лише для даної справи, а й для судової практики загалом у подібних правовідносинах (відступлення права вимоги після затвердження мирової угоди в разі вибуття первісного кредитора).

Таке втручання у його права є порушенням фундаментального принципу справедливого судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставні, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального й процесуального права. Апеляційним судом правомірно закрито апеляційне провадження, так як судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки

ОСОБА_4 не вирішувалося. Таким чином, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скаргаОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 20 квітня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 2006/840- МК/71, відповідно до якого

ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США та зобов`язався повернути кредит та проценти у розмірі 15,5% річних, строком до 19 квітня

2011 року.

Відповідно до пункту 6.1.3 вищевказаного договору, у випадку невиконання (часткового невиконання) позичальником своїх зобов`язань по цьому договору в тому числі по поверненню кредиту та сплаті відсотків, банк має право звернути стягнення на заставлене майно (т. 1, а. с. 14).

20 квітня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір поруки (т. 1, а. с. 113).

20 квітня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено договір іпотеки № МК 71/1, відповідно до умов якого з метою виконання зобов`язання за кредитним договором іпотекодавцем передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме земельну ділянку, яка розташована в селі Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, площею 0,1851 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0320, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 19-20).

20 квітня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем укладено договір іпотеки № МК 71/2, відповідно до умов якого з метою виконання зобов`язання за кредитним договором іпотекодавцем передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме земельну ділянку, яка розташована в селі Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, площею 0,1399 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0321, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 17-18).

Відповідно до пункту 5.3 вищевказаних іпотечних договорів звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору-купівлі продажу, встановленого статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

02 грудня 2010 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області у справі

№ 2-789/10 позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2006/840- МК/71 від 20 квітня 2006 року в сумі 20 514,64 доларів США задоволено (т. 1, а. с. 36-37).

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2013 року затверджено мирову угоду, укладену між ПАТ «КБ «Надра» з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на стадії виконання судового рішення, за умовами якої ПАТ «КБ «Надра» та боржники визначили порядок добровільного виконання останніми боргових зобов`язань боржників, що виникли на підставі кредитного договору № 2006/840- МК/71 від 20 квітня 2006 року та щодо яких 02 грудня

2010 року Глибоцьким районним судом Чернівецької області було ухвалено рішення у цивільній справі № 2-789/2010. У зв`язку із укладенням мирової угоди, 26 березня 2015 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а. с.21-23).

Відповідно до пункту 9 вказаної мирової угоди, сторони підтвердили, що зобов`язання боржників, що є предметом регулювання цієї мирової угоди, припиняються виключно у разі повного та належного виконання ними зобов`язань за цією мировою угодою. При цьому, згідно з пунктом 10 питання порядку виконання боргових зобов`язань боржників, що не врегульовано цією мировою угодою, регулюються відповідними нормами кредитного договору, з врахуванням всіх змін та доповнень до нього.

Умови мирової угоди ОСОБА_1 не було виконано, а заборгованість боржником не погашено.

30 липня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення права вимоги, та договір купівлі-продажу майнових прав № GL48N718070_І_6, відповідно до яких

ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуло права вимоги за кредитним договором № 2008/840- МК/71, договорами поруки, права іпотекодержателя за договором іпотеки, права заставодержателя за договором застави, укладеними в забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги від 15 липня 2020 року (т. 1, а. с. 31-32).

03 серпня 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги (т. 1, а. с. 41).

31 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та

ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено договір про відступлення права вимоги за лотом № GL48N718070, відповідно до якого ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» набуло прав вимоги за кредитним договором № 2008/840- МК/71 від 20 квітня 2006 року та договором іпотеки № МК 71/1 (т. 1, а. с. 33-35).

Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070 від 31 серпня 2020 року, ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» внесло зміни до додатку № 1, в якому зазначено, що товариство набуло прав і за договором іпотеки № МК 71/2 (т. 1, а. с. 123-124).

29 жовтня 2020 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги (т. 1, а. с. 38-39).

29 жовтня 2020 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, при цьому повідомило, що станом на 31 серпня 2020 року заборгованість становить 15 359,79 доларів США, що становить 425 261,89 грн, яку необхідно погасити на протязі 30 днів з моменту отримання даної вимоги. При цьому вказано, що у випадку невиконання даної вимоги, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, буде в примусовому порядку звернуто стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а. с. 40).

Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав особисто 20 листопада 2024 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення, яке міститься в матеріалах справи (т. 1, а. с. 127 зв.).

18 січня 2021 року ОСОБА_1 було направлена повторна вимога про усунення порушень.

19 січня 2021 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» продало ТОВ «Нерухомість - Закон та порядок» на підставі договору купівлі-продажу № 51 від 19 січня 2021 року, предмет іпотеки: земельну ділянку, яка розташована в селі Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, площею 0,1851 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0320, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 130).

19 січня 2021 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» продало ТОВ «Нерухомість - Закон та порядок» на підставі договору купівлі-продажу № 53 від 19 січня 2021 року, предмет іпотеки: земельну ділянку, яка розташована в селі Валя Кузьмін Глибоцького району Чернівецької області, площею 0,1399 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0321, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 131).

03 лютого 2022 року вказані земельні ділянки об`єднані в одну земельну ділянку, площею 0,325 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0615, реєстраційний номер ОНМ 2573557373210, право власності зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу № 180 від 03 лютого 2022 року (т. 1, а. с. 53-56,

152, 153-154).

08 серпня 2023 року право власності на 1/2 земельної ділянки, площею 0,325 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0615 на підставі договору купівлі-продажу

№ 496 від 08 серпня 2023 року зареєстровано за ОСОБА_2

08 серпня 2023 року право власності на 1/2 земельної ділянки,

площею 0,325 га, кадастровий номер 7321080500:01:002:0615 на підставі договору купівлі-продажу № 496 від 08 серпня 2023 року, зареєстровано за ОСОБА_3

(т. 1, а. с. 46-48, 58-59, 177-180).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Такі засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга

статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8

частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року

у справі «Воловік проти України» (заява № 15123/03), зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі «Подбельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98)).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи

пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфр де ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87)).

ЄСПЛ у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Мірахаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain), заяви № № 38366/97, 38688/97 та

від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес» проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), заява № 3256-57, ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі

№ 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі

№ 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року у справі № 913/567/19).

Апеляційним судом установлено, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року відмовлено.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, порушення своїх прав обґрунтовував, зокрема, тим, що: 1) суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні одночасно визнав чинними обов`язки скаржника за мировою угодою (стороною якої він є), та визнав чинними обов`язки за судовим рішенням; 2) поклав подвійне зобов`язання - як за мировою угодою, так і за рішенням 2010 року та кредитним договором, не усуваючи правового дублювання, відтак вирішив питання щодо одночасної чинності зобов`язань за судовим рішенням, кредитним договором та мировою угодою, стороною якої є ОСОБА_4 .

З урахуванням викладеного стверджував, що має законне право на подання апеляційної скарги на підставі частини першої статті 352 ЦПК України, оскільки рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки як боржника за основним зобов`язанням, що викладене в мировій угоді.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

Як вбачається з матеріалів справи предметом позову у справі є витребування нерухомого майна (земельної ділянки) із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ,який вважає себе власником цього майна.

Вибуття спірного нерухомого майна із володіння ОСОБА_1 відбулося у результаті звернення стягнення на це майно на підставі укладених із ВАТ «КБ «Надра» іпотечно-кредитних договорів у 2006 році та подальшого продажу відповідачам, за якими на час вирішення спору у суді першої інстанції зареєстровано відповідне право власності.

Отже, у межах розгляду цієї справи предметом правової оцінки було питання правомірності відчуження ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на підставі іпотечного застереження об`єкта нерухомого майна, яке належало ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Нерухомість - Закон та порядок» та подальшого ланцюга правочинів стосовно цього майна.

Апеляційним судом вірно встановлено, що рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2024 року ухвалене за результатами розгляду спору щодо витребування нерухомого майна від відповідачів на користь позивача. Предметом цього спору не були речові права на нерухоме майно, та/або права та обов`язки у спірних правовідносинах ОСОБА_4 , тому суд першої інстанції не вирішував спір про право ОСОБА_4 у цих правовідносинах та не здійснював оцінки відповідних прав, оскільки ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення не містить висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника.

При цьому саме по собі формальне посилання особи на можливі наслідки судового рішення, ухваленого у справі, в якій вона не приймала участі, не може бути достатньою підставою для визнання її суб`єктом, щодо якого цим рішенням вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки.

Визначальним є не потенційний або гіпотетичний вплив судового рішення, а наявність у його змісті, а саме як у мотивувальній, так і в резолютивній частині, прямих висновків суду щодо правового статусу такої особи.

Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до приписів чинного законодавства, звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише щодо майна, яке належить такій особі на праві власності, підтвердженому належним правовим титулом, а тому не передбачає порушення прав ОСОБА_4 , який не був власником спірної земельної ділянки.

У такому випадку наявність спору щодо порядку або підстав звернення стягнення може бути предметом самостійного судового розгляду, однак не створює для відповідної особи процесуального права на апеляційне оскарження судового рішення, яке не стосується безпосередньо її прав, інтересів чи обов`язків.

Вказане підтверджується і висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), відповідно до якого власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

З огляду на викладене, Верховний Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі не вирішував питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_4 , оскільки мотивувальна частина рішення не містить висновків або суджень суду про права та/або обов`язки такої особи. У резолютивній частині судового рішення суд не вказав про права та/або обов`язки ОСОБА_4 . Внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 не було наділено новими правами чи покладено на нього нові обов`язки або змінено наявні права та/або обов`язки.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд також не знайшов порушення прав чи свобод незалученої до участі у справі особи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги стосовно того, що суд вирішив питання про одночасну чинність зобов`язань як за судовим рішенням, так і за мировою угодою, не залучивши ОСОБА_4 до участі у справі, оскільки предметом судового розгляду не були права та обов`язки заявника у спірних правовідносинах.

У цій справі спір не стосувався стягнення боргу зі ОСОБА_4 . Зважаючи на сутність вимог за віндикаційним позовом, яка полягає у поверненні майна законному власнику та належний склад сторін у відповідному спорі, про який йшлося вище, у суду першої інстанції не було підстав для залучення ОСОБА_4

у якості учасника справи.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставними. У кожній із зазначених справ суд виходить з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк